Prevent Domestic Violence

Автор – Анна Панфілова

Сором, відчай, почуття провини — саме такі емоції та почуття супроводжують жінку, яка стала жертвою насильства з боку своїх близьких (партнера, чоловіка, батька, вітчима тощо).

Знаю це з власного досвіду, напевно сором – це те, що я відчувала найбільше.

 Більшість жінок замість того, щоб про це розказати рідним, викликати поліцію, піти від партнера-агресора, обирає шлях мовчати, бо треба терпіти, бо ж не годиться виносити сміття з хати.

Я так не вважаю і закликаю всіх жінок — перестати звинувачувати себе, думати, що якщо чоловік б’є, значить любить і це нормально. Треба діяти. Багато про це пишуть і купа інформації всюди, але все ж хочу повторитися, маю власний досвід та навіть певний алгоритм.

Найголовніше: вирішити раз і назавжди, що ти варта кращого, що ти не маєш терпіти, що ти мусиш захистити власних дітей.

Потім потрібно підготуватися: зібрати найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують Ваші права власності на житло, машину тощо, якщо такі, звичайно, є.

Наступне – треба визначити хоча б одне, а краще декілька місць, де Ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким Ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

Особисто я зверталася за телефонами «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, ось номер – 0 800 500 335, там допоможуть.

В Дніпрі офіційно можна звернутися в Центр ресоціалізації матері та дитини «Нова я» за адресою: вул. Робоча, 24-А, блок 5- 7.

Далі, якщо Вам чи Вашим дітям уже завдали тілесних ушкоджень, обов’язково розкажіть про це працівникові поліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.

Взагалі раджу йти всюди, де можуть допомогти, і не боятися.

Перелік установ, куди потрібно звернутися обов’язково:

  • до дільничного інспектора поліції;
  • до кримінальної поліції у справах дітей;
  • до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
  • до управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;
  • до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

Найголовніше, не бійся, як тільки рушиш, далі буде легше.

TOP