Житлові питання

Автор – Ігор Померанський

В цій публікації в цілях певної безпеки не називається справжнє прізвище постраждалої внаслідок війни громадянки і не наводяться конкретні факти, пов’язані з її життям. Умовне позначення імені нашої героїні – N.

Співгромадянка протягом майже десяти років працювала в одній поважній організації.

Згідно із законодавством, у зв’язку зі специфікою службових обов’язків, її професійні навички могли бути затребувані і вдень, і вночі, а це давало панночці N право на отримання службового житла. Цією можливістю вона скористалась, відомство надало N жиле приміщення, що за статусом відноситься до державної власності. На жаль, наша героїня тяжко захворіла і була вимушена звільнитись з престижної роботи.

Однак, знов-таки згідно із законом, який у таких виключних випадках захищає права громадянина – мешканця жилого приміщення, вона не могла бути виселеною і залишилася проживати в квартирі. Крім того, N на руках мала неповнолітню дитину (так склалась доля, що чоловік покинув сім’ю).

У лютому 2014 року розпочались масштабні незаконні дії на Сході України, які ставили ціллю повалення центральної (державної) та місцевої влад. Фактично розпочались справжня війна. Нашою країною з 14 квітня 2014 року війну назвали антитерористичною операцією. До зазначеної дати, а саме з 17.03.2014 року, був встановлений новий для України режим, названий особливим періодом. Саме так він був названий Указом Президента від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Особливий період триває і понині. Як роз’яснено Міністерством оборони України в листі від 01.10.2015 року № 322/2/8417, скасування особливого періоду буде здійснено главою держави після стабілізації ситуації на Сході України. Це свідчить, що держава визнає існування загроз найвищого рівня, необхідності переходу до стану вимушеної, але необхідної в такому випадку оборони за багатьма напрямами.

Таким чином, виникла реальна загроза життю N і її дитині. В силу зазначених причин, а також з принципових міркувань, в середині 2014 року наша героїня виїхала на вільну частину України. За квартирою, де залишились всі нажиті речі N, по мірі можливості слідкували її батьки, що залишились жити на окупованій території.

Далі події розвивались наступним чином. Навесні 2018 року до панночки N потрапили деякі документи, прийняті тими, хто вважає себе «владою» на окупованій території, які начебто узаконюють відібрання квартири. Складається акт, за яким квартира документарно переходить до рук незаконних формувань, квартира опечатується з усіма наслідками, що звідціля витікають.

Тут робимо невеликий відступ. Ті, хто вимушено виїхали на вільну частину України, хоча і не користуються жилими приміщеннями, іншим майном, що роками, десятиліттями наживали своєю працею, все ж плекають надію колись повернутись до своїх домівок. Ця надія (неважливо, реальна чи ні) у якомусь сенсі заспокоює, гріє душу. Вони почувають себе більш впевнено. Без умовного пристанища, хоч людина, хоч тварина зовсім по-іншому сприймають буття, мають інші почуття, настрій. Кожен може приміряти це на себе. Всі бачили, на що перетворюється громадянин, якщо немає своєї домівки: життя в таких випадках котиться під уклін.

Тепер права та інтереси сім’ї N треба захищати, а це справа зовсім непроста. З урахуванням того, що держава вкрай жорстка по відношенню до своїх громадян.

TOP